ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ
Івану Франку – поету, письменнику, драматургу
присвячується
1 слайд – портрет, Іван Франко, 1856-1916
2 слайд – епіграф:
«Іван Франко – це розум і серце нашого
народу.
Це
боротьба, мука і передчуття щастя України.
України і людськості».
Максим
Рильський
3 слайди – презентація «Іван Франко. Біографія».
Українська література.
(слайди
– збірники поезії Франка)
(Звучить «Гімн» за словами Івана Франка, музику Миколи Лисенка у виконанні
капели Українського Національного театру)
Вчитель: Прозвучав «Гімн» Івана Франка («Полум’яний
революціонер»). Саме він став епіграфом до усієї творчості поета, письменника,
драматурга.
Громадянин і патріот, Іван Франко зайняв достойне місце у
класичної світової літературі як борець за свободу та незалежність нашої України.
(три слайди з презентації
«Іван Франко. Біографія». Українська література).
Ведучий 1: У долині серед узгір’їв, у поднож
берега невеличкої річки розкинулося рідне село Івана Франка – Нагуєвичі. Коли
хто приїздять сюди з Дрогобича, то, напевно, запиниться під дубом, що стоїть на
пригорі край шляху.
В тіні цього двохсотлітнього
велетня було написано чи мало віршів та оповідань. Прославляючи у своїх творах
рідну землю, «всеплодющу матір», Франко не раз повертався до образу велетня
дуба.
«Привіт
тобі, мій друже вірній, гаю…»
Привіт тобі, мій друже вірний, гаю,
повірнику моїх найкращих дум!
Все чисте, ясне, що лиш в серці маю,
надихав свіжий запах твій і шум.
повірнику моїх найкращих дум!
Все чисте, ясне, що лиш в серці маю,
надихав свіжий запах твій і шум.
На твоїх полянах, в відлюднім плаю
я розсипав свій жаль, губив свій сум;
у твоїх запахах, неначе в раю,
окрилювався молодечий ум.
я розсипав свій жаль, губив свій сум;
у твоїх запахах, неначе в раю,
окрилювався молодечий ум.
Під скрип могутніх конарів дубових
складались першії мої пісні,
слабії відгуки твоїх пісень чудових.
складались першії мої пісні,
слабії відгуки твоїх пісень чудових.
А в бурі рев, як громи навісні
ламали твоїх велетнів корови,
у твоїх криївках нтукав я охорони.
ламали твоїх велетнів корови,
у твоїх криївках нтукав я охорони.
Ведучий 2: Від дуба шлях веде до села. Колись тут на самій околиці було подвір я сільського коваля Якова Франка.
На цьому подвір ї народився співець боротьби за волю свого народу Іван Франко.
Давно вже немає
жодних слідів будівель, що стояли на тому подвір ї. Не залишилося їх і від тієї
кузні над шляхом, до якої шли люди. Батькова кузня на все життя залишила
яскраві спогади письменника.
Ведучий 3: В оповіданні «У кузні» Іван
Франко писав: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та
золото-білі промені, жевріє, мов
розтоплене вугляр, і яриться в його глибині, щось іще біліше, промінясте видки раз по разу тарахкотять гиль
касті зандри. Се огонь у кузні мойого
батька. І мені здається, що запас його я
взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».
Ведучий 4: З дитинства запам’яталися йому журливі пісні
поневоленого народу, розповіді про заробітнівську недолю. Перед ним
розкривалася книга життя уярмленого люду, поставала доля Західної України під
владою австрійської монархії, де капіталісти, поміщики, глитаї, цісарські
ратники діяли заодно, щоб гнобити трудящих.
«У долині село лежить…»
У долині село лежить,
понад селом туман дрижить,
а на горбі край села
стоїть кузня немала.
понад селом туман дрижить,
а на горбі край села
стоїть кузня немала.
А в
тій кузні коваль клепле,
а в коваля серце тепле,
а він клепле та й співа,
всіх до кузні іззива.
а в коваля серце тепле,
а він клепле та й співа,
всіх до кузні іззива.
"Ходіть,
люди, з хат, із поля!
Тут кується краща доля.
Ходіть люди, порану,
вибивайтесь з туману!"
Тут кується краща доля.
Ходіть люди, порану,
вибивайтесь з туману!"
Ведучий 1: Життєвий шлях Франка – славетна епопея, героєм якої ступав «непоборимий син
землі, що хоч поваленій, оп себе, як він «малим ще хлопчиною в мамині пісні
заслухувавсь» і як «так пісня сумненька» надавала йому снаги у довгій життєвий
мандрівці. В таких умовах зароджувались
естетичні погляди поета, виковувалось переконання: «Пісня і праця – великі дві
сили!». .
«Пісня і праця»
Пісне,
моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю
як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
"Синку,
кріпися! — мені ти твердила. —
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей".
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей".
Правда,
матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Праця
ввела мене в тайники темні,
Відки пісень б'є чарівна пора,
Нею дива прояснилися земні,
Загадка нужди людської стара.
Відки пісень б'є чарівна пора,
Нею дива прояснилися земні,
Загадка нужди людської стара.
Пісня
і праця — великі дві силі!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий — як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий — як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
(пісня «Один у каноє»
– «Човен»)
Ведучий 4: Великим майстром пейзажної та інтимної лірики
виступає Франко в збірці «Зів’яле листя».
Це лірика глибоких особистих почуттів, пристрасного кохання, що веде
героя до простору, відтвореного у вірші «Безмежне поле в сніжному завою…» знов «міцний і славний встав у боротьбі». Цей
герой, як той могутній наймит, «про силу духа все співав», будив народ до
революційної боротьби, «його побіди величав».
«Наймит»
В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга –
Так бачу я його;
Нестаток, і тяжка робота, і натуга
Зорали зморшками чоло.
Душею він дитя, хоч голову схилив,
Немов дідусь слабий,
Бо від колиски він в недолі пережив
І в труді вік цілий.
Ори, ори й співай, ти, велетню, закутий
В недолі й тьми ярмо!
Пропаде пітьма й гніт, обпадуть з тебе пута,
І ярма всі ми порвемо!
Недаром ти в біді, пригноблений ворогами,
Про силу духу все співав,
Недаром ти казок чарівними устами
Його побіду величав.
Він побідить, порве шкарлущі пересуду –
І вольний, власний лан
Ти знов оратимеш – властивець свого труду,
І в власнім краї сам свій пан!
Ведучий 2: Становище трудящих
Західної України та життєвий шлях письменника чудово зображено в ряді творів.
Зокрема у вірші «Гадки на межі» він з
болем говорить про людське братерство нове, сподіваючись бачити Україну
вільною, новою.
«Гадки на
межі»
Ся нитка зелена, що, мов тота гадина,
Отсе здовж загону снує, —
Се Terminus1 наш, се межа, перекладина,
Знак, поки "моє" і "твоє".
Отсе здовж загону снує, —
Се Terminus1 наш, се межа, перекладина,
Знак, поки "моє" і "твоє".
Аж слухати важко тих слів, та яку
Пораду їм дати — не знати.
А станеш у полі отак на межі —
В обох сім загонів, і вдовж є куди дивить!
Ну, нивка незгірша, що хоч, те й кажи, —
При добрій роботі і вісім душ виживить…
А в них обох шість душ! І що б за завада
Зложитися полем докупи обом,
Зложитись хатами, знаряддям, тяглом?
І, може, для них се єдиная рада.
Та ба, ось межа! Ся попруга вузька
Несильну їх силу роздерла на части,
І де в спільній праці жили б довіку,
Там вроздріб прийдесь їм лиш спільно пропасти.
Пораду їм дати — не знати.
А станеш у полі отак на межі —
В обох сім загонів, і вдовж є куди дивить!
Ну, нивка незгірша, що хоч, те й кажи, —
При добрій роботі і вісім душ виживить…
А в них обох шість душ! І що б за завада
Зложитися полем докупи обом,
Зложитись хатами, знаряддям, тяглом?
І, може, для них се єдиная рада.
Та ба, ось межа! Ся попруга вузька
Несильну їх силу роздерла на части,
І де в спільній праці жили б довіку,
Там вроздріб прийдесь їм лиш спільно пропасти.
Ведучий 1: Тричі осуджений Іван Франко ще
більше переконався в необхідності послідовної революційної боротьби. Свої настрої
він висловив у написаннях під час
ув’язнення віршах «Невільники»,
«Товаришам із тюрми».
«Товаришам із тюрми»
Ми ступаємо
до бою нового
Не за
царство тиранів, царів,
Не за
церков, попів, ані бога,
Ні за
панство неситих панів.
Наша ціль –
людське щастя і воля,
Розум
владний без віри основ,
І братерство
велике, всесвітнє,
Вільна праця
і вільна любов!
Не моліться вже більше до бога:
«Най явиться
нам царство твоє!»
Бо молитва –
слаба там підмога,
Де лиш розум
і труд у пригоді стає.
Не від бога
те царство нам спаде,
Не святі
його з неба знесуть,
Але власний
наш розум посяде,
Сильна воля
і спільний наш труд.
Ведучий 2: Після ув’язнення Франко не припиняє активної громадсько-політичної
діяльності. Літературна діяльність Франка багата і різноманітна. Він виступав
не тільки як письменник, але і як теоретик
літературне розв’язував важливі естетичне питання. В його творах з
великою силою і художньою майстерністю відображено соціальні процеси особливо
визвольну боротьбу трудящих.
Ведучий 3: Поетична спадщина Франка велика
і різноманітна. За життя письменника вийшло чимало збірок його поезій. Найзначнішою є збірка «З
вершин і низин». Замість прологу до
збірки подається «Гімн» («Вічний революціонер»). Покладений на музику
композитором М. Лисенко, він став широко відомий у народі.
«Гімн»
Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівські тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Мільйони зве з собою, —
Мільйони радо йдуть,
Бо се голос духа чують.
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Мільйони зве з собою, —
Мільйони радо йдуть,
Бо се голос духа чують.
Ведучий 4: Перший цикл
збірки «З вершин і низин» - «Веснянки». Тут поет у символічних образах
поглиблює і конкретизує ідею «вічного революціонера». Це особливо відчутно у
веснянці «Гримить! Благодатна пора наступає…». Провіщаючи наближення революції,
Франко вдається до цілої системи художніх алегорій, завдяки чому досягається
емоційного художньо-образного відтворення невпинного руху в суспільстві
«Гримить! Благодатна пора наступає»
Гримить!
Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —
Мабуть, благодатна хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари — плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить…
Мабуть, благодатна хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари — плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить…
Гримить!
Ведучий 3: Мотив «спраглої землі» розвиває
поет в іншій веснянці – «Земле, моя
всеплодющая мати…»
«Земле, моя всеплодющая мати…»
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть!
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати.
В праці сконать!
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати.
В праці сконать!
Цей мотив знаходить також своєрідну ліричну
інтерпретацію у вірші «Пам’ятай про
життя», останній рядок якого звучить підсумком усього циклу «Веснянок»: «Лиш
боротись – значить жити…».
((пісня «Смереко» - відео)
«Vivere memento!»
Весно, що за чудо ти
Твориш в моїй груди?
Чи твій поклик з мертвоти
Й серце к жизні будить?
Твориш в моїй груди?
Чи твій поклик з мертвоти
Й серце к жизні будить?
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий…
Весно, вітре, люблю вас,
Гори, ріки, тучі!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento!
Клик життя могучий…
Весно, вітре, люблю вас,
Гори, ріки, тучі!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento!
Ведучий 1: Перехід від «Веснянок» до
циклів «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи» є не тільки композиційним прийомом контрасту,
але й засобом вияву багатогранності ліричного героя, що активно, схвильовано
сприймає явища природи, суспільного
життя. Відкриваючи цикл «Скорбних пісень» віршем «Не винен я тому, що
сумно співаю…», Франко вказує на соціальні причини, які породжують тяжку
скорботу.
«Не винен я тому, що
сумно співаю…»
Не винен я тому, що сумно співаю,
Брати мої!
Що слово до слова нескладно складаю —
Простіть мені!
Брати мої!
Що слово до слова нескладно складаю —
Простіть мені!
Не радість їх родить, не втіха їх плодить,
Не гра пуста,
А в хвилях недолі, задуми тяжкої
Самі уста
Не гра пуста,
А в хвилях недолі, задуми тяжкої
Самі уста
Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий
Склада їх — сум;
Моя-бо й народна неволя — то мати
Тих скорбних дум.
Склада їх — сум;
Моя-бо й народна неволя — то мати
Тих скорбних дум.
(пісня «Місяце, князю!» - відео)
«Нехай і так, що згину я…»
Не винен я тому, що сумно співаю,
Брати мої!
Що слово до слова нескладно складаю —
Простіть мені!
Брати мої!
Що слово до слова нескладно складаю —
Простіть мені!
Не радість їх родить, не втіха їх плодить,
Не гра пуста,
А в хвилях недолі, задуми тяжкої
Самі уста
Не гра пуста,
А в хвилях недолі, задуми тяжкої
Самі уста
Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий
Склада їх — сум;
Моя-бо й народна неволя — то мати
Тих скорбних дум.
Склада їх — сум;
Моя-бо й народна неволя — то мати
Тих скорбних дум.
«Мій раю зелений…»
Мій раю зелений,
Мир-зіллям маєний,
Стелися круг мене
В далекую даль!
Як сонечко сяє!
Як вільно гуляє
По вільному краї
Мій погляд кругом!
Луги за ланами,
Село між садами
І мир між хатками,
Спокій над селом.
А люди щасливі,
Брати мов зичливі,
На прадідній ниві
Працюють поспів…
О краю мій, світе!
Щоб раз тебе вздріти,
Я рад був терпіти
Весь вік у ярмі.
Ведучий 2: В циклу «Скорбні пісні» поет
змалював ідилічні картини, що приносили
єдину втіху «у снах, у тюрмі». В цих картинах постають «луги за ланами, село
між садами, і мир між хатками, спокій над селом…» Такими поет мріє бачити рідні
села. Але сувора дійсність розвіює серпанок ідилій. «Нічні думи» поета інші.
«Ночі безмірні, ночі безсонні…»
Ночі безмірнії, ночі безсоннії,
Горе моє! Вічно невтишені і безконечнії…
Горе моє! Вічно невтишені і безконечнії…
Мов на свої мене крила безпечнії
Схопить хотять.
Схопить хотять.
Де ви так рветесь, куди ви літаєте,
Думи-орли?
В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?
К земним зіркам же ви й стежки не знаєте
Тут по земли.
Думи-орли?
В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?
К земним зіркам же ви й стежки не знаєте
Тут по земли.
О моя ясна, блискуча зірничко,
Де ти живеш?
Чи за життя ще я вздрю твоє личко?
Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,
Плакать прийдеш?
Де ти живеш?
Чи за життя ще я вздрю твоє личко?
Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,
Плакать прийдеш?
(пісня «Стежечка»)
Ведучий 3: Цілком послідовно після
циклу «Нічні думи» в збірці подається розділ «Думи пролетарія», провідний мотив
якого звучить у рядках поезії «Semper idem» («Завжди те саме!»).
«Semper idem»
Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до смерти
Хрест важкий нести!
Против хвиль плисти,
Сміло аж до смерти
Хрест важкий нести!
Правда против сили!
Боєм против зла!
Між народ похилий
Вольності слова!
Боєм против зла!
Між народ похилий
Вольності слова!
З світочем науки
Проти брехні й тьми —
Гей, робучі руки,
Світлії уми!
Проти брехні й тьми —
Гей, робучі руки,
Світлії уми!
Поезії циклу «Думи пролетарія», як і вірші попередніх
циклів збірки, є своєрідними ліричними струмками, що зливаються в єдиний
могутній потік у ліро-епічних творах . Тут вміщено такі поезії, як «Наймит»,
«Беркут», «Каменярі», які є алегоричним змалюванням непримиренної боротьби
народу за своє соціальне і національне визволення.
Образ
велетня-наймита символізує непереможну силу сина землі, людини нездоланної
життєвої снаги, - «він побідить, порве шкарлющі пересуду». Поезія «Каменярі» увійшла в скарбницю світової літератури.
Ведучий 2: У циклі «Профілі і маски»
вражають задушевністю, теплотою ліризму автобіографічні зарисовки. Вірш «Пісня
и праця» виразно автобіографічний. Поет пригадує себе, як він «малим ще
хлопчиною в мамині пісні заслухувавсь» і як «так пісня сумненька» надавала йому
снаги у довгій життєвий мандрівці. В
таких умовах зароджувались естетичні погляди поета, виковувалось переконання:
«Пісня і праця – великі дві сили!». .
«Пісня і праця»
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя
«Синку, кріпися! – мені ти твердила.–
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей».
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Пісня і праця –
великі дві силі!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий – як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Ведучий 4: Великим майстром пейзажної та
інтимної лірики виступає Франко в збірці «Зів’яле листя». Це лірика глибоких особистих почуттів,
пристрасного кохання, що веде героя до простору, відтвореного у вірші «Безмежне
поле в сніжному завою…»
Чари кохання підносять героя, оволодівають його думками й
почуттями. Разом с тим в окремих поезіях, як у вірші «Не боюсь я ні бога, ні
біса…», прориваються і соціальні мотиви.
«Безмежне поле в сніжному завою…»
Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
«Не боюсь я ні бога, ні біса…»
Не боюсь я ні бога, ні біса,
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
Маю серця гіпотеку чисту;
Не боюся я й вовка із ліса,
Хоч не маю стрілецького хисту.
Не боюсь я царів-держилюдів,
Хоч у них є солдати й гармати;
Не боюсь я людських пересудів,
Що потраплять і душу порвати.
Хоч у них є солдати й гармати;
Не боюсь я людських пересудів,
Що потраплять і душу порвати.
Навіть гнів твій, дівчино-зірничко,
Не лякав мене ні крихітки:
Я люблю те рум’яне личко
І розіскрені очі - красотки.
Не лякав мене ні крихітки:
Я люблю те рум’яне личко
І розіскрені очі - красотки.
Лиш коли на те личко чудове
Ляже хмарою жалісна туга,
І болюще дрижання нервове
Ті усточка зціплить, як шаруга,
Ляже хмарою жалісна туга,
І болюще дрижання нервове
Ті усточка зціплить, як шаруга,
Отоді моє серце стискає,
Мов кліщами, холодна тривога:
Біль німий мене більше лякає,
Ніж всі громи й злих сил перемога.
Мов кліщами, холодна тривога:
Біль німий мене більше лякає,
Ніж всі громи й злих сил перемога.
(відео «Чому являєшся мені»)
Ведучий 1: Поезія Франка увійшла
в золотий фонд світової літератури. Вона має яскраво виражений національний
характер, в ний відображено споконвічну боротьбу народу проти тиранії, визиску,
поневолення. Національне і інтернаціональне в ній органічно поєднано. Поема
«Мойсей», наприклад, - це заповіт українському народові з метою нагадати, що
навіть із віковічного рабства завжди є вихід. Тому й самого Франка називали
українським Мойсеєм.
Цими ж рисами характеризується і
його проза та драматургія.
(слайди
– збірники прози Франка)
Ведучий 2: Перші свої
життєві враження, дитяче світовідчування, неясні передчуття Франко-письменник
детально аналізує й описує у своїх творах. Спостереження та зауваження Франка
ґрунтовані на власному життєвому досвіду, як, наприклад, образ малого Мирона,
героя однойменного оповідання Франка: «Лучаються по наших селах доволі часто
такі дивовижні появи. Все у них змаленьку не так, як у людей: і хід, і обличчя,
і волосся, і слова, і вчинки». Ця «вроджена схильність до своєрідного», як
визначить її письменник, чітко вирізняє їх
у тому світі, де вони народилися.
Ведучий 1: Однак оте
вроджене образне мислення, самостійність й оригінальність думок можуть знищити
батьки, навчаючи дитя «жити, як усі».. Наприклад, малий Мирон питає: «От соничко – чому воно таке
невеличке, а татуньо казали, що воно велике? То, певно, в небі лиш така
невеличка дірка прорізана, що його лиш стільки видно!» Та якщо розвинеться
Миронова природна схильність, і віддадуть його до школи, і повірить він у правду науки, та захоче
впроваджувати її в життя, то, зауважає письменник, ніби відсилаючи до власного
життя, «і незавидна чекає його доля».
Ведучий 2: В прозі Франко виявив себе видатним
майстром психологічних характеристик. Заслуженою
популярністю користується історична повість Франка «Захар Беркут», якій
опоетизовано героїчну боротьбу народу проти татарської навали на руські землі.
Останнє слово старого Захара Беркута спрямовано до людей. Здається, сам Франко
говорить словами мудрого старого.
Іван Франко:
Сумно і непривітно тепер в нашій
Тухольщині! Казкою видається повість про давні часи і давніх людей. Вірити не хтять
нинішні люди, що виросли в нужді й притиску, в тисячолітніх путах і
залежностях.
Але нехай собі! Думка
поета летить у ті давні часи, оживляє давніх людей, а в кого серце чисте і щиро
людське чуття, той і в них побачить своїх братів, живих людей, а в життю їх,
хоч і як неподібнім до нашого, догляне не одно таке, що може бути пожадане і
для наших «культурних» часів.
Широкою рікою плили по Русі пожежі,
руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на
нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її
народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані
до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів.
(уривок з оповідання
«Захар Беркут)
Захар Беркут: Батьки і браття!
Нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям
тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом,
нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім
порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх,
доти ніяка ворожа сила не побідить вас.
Але я знаю, браття, і чує се моя душа,
що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і
вкінці розіб'ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу.
Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі
свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде
весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного
слугу своїх забагів і робу-чого вола.
Але серед тих злиднів знов нагадає
собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі
його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі.
Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає
собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом.
Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть
гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам
своїм вісти про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними то та пам'ять
серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора,
іскра розгориться новим огнем! Прощайте!
Іван Франко: От так спочив старий Захар Беркут на
лоні тих богів, що жили в його серці і нашіптували йому весь вік чесні, до
добра громади вимірині думки.
Багато змінилося від того часу. Аж надто докладно збулося
віщування старого громадянина. Великі злигодні градовою хмарою перейшли понад
руською землею.
Давне громадство давно забуте і, здавалось би,
похоронене.
Та ні! Чи не нашим дням судилось відновити його? Чи не ми
се живаємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а
бодай у досвітках тої щасливої доби?
Ведучий 1
: Проза Франка є цінним надбанням у його
художньої спадщині, вона посідає значне місце в історії української літератури. Незважаючи на драматичне
протиборство ідей, яке кипіло в душі великого письменника, він залишився
навдивовижу цілісним генієм. Все поєднується в творчості Франка, як в самому
житті, бо він і був живим життям.
Ведучий
2: Сказав нове слово Франко і в
драматургії. Він не тільки виступав драматургом, але й теоретиком драматургії,
дав всебічну оцінку досягнень світової драматургії, розробляв естетичні
принципи реалістичної драми.
(слайди – збірники драм Франка)
Ведучий
3: Драматургія Івана Франка збагатила
українську літературу зразками історичної, психологічної драми, соціальної
комедії, драматичної поеми-казки, одноактної п`єси на різноманітну тематику. На
сценах наших театрів ось уже багато років з незмінним успіхом іде спектакль
«Украдене щастя» за однойменною п`єсою Івана Франка.
Ведучий
4: За бібліографічними даними, Іван
Франко володів 14 мовами, писал на української, угорської, польської, чеської,
словацької, російської, німецької мовах. За роки його життя було видано
5500 творів Івана Франка, з них близько
1020 художніх, біля 630 перекладів майже з усіх мов світу, 1200 наукових праць,
1650 публіцистичних статей, більше 1000 листів до вчених та товаришив.
Ведучий
3: Іван Франко любив свій народ,
вболівав за долю України, вірив у світле майбутнє українського народу, який
боровся за самостійну державність. Все життя письменника – боротьба за єдність
держави, за свій народ.
Закінчимо нашу зустріч у літературної вітальні
«Гімном» на слова Івана Франка, музику
М.Лисенка «Вічний революціонер» у виконанні хору Українського Національного
театру.
(виконується пісня - «Гімн»)
